Проект «Казки, які лікують»
Проект «Казки, які лікують»
Метод казкотерапії стає все популярнішим у вітчизняній психотерепевтичній практиці дитячих проблем. Діти дуже полюбляють слухати казки. Казки допомагають їм пізнавати світ, розуміти себе і інших, засвоювати загальноприйняті правила, приймати рішення і долати труднощі. Важлива інформація для розвитку дитини краще засвоюється, якщо подається через яскраві образи.
Казкотерапія в руках умілого фахівця допомагає дітям долати складні психологічні проблеми, пізнавати неусвідомлений внутрішній світ, знайти взаєморозуміння з рідними і близькими. У психотерапевтичної казки хороші діагностичні, прогностичні і корекційні ресурси.
Відомо цілий ряд варіантів маніпуляції з чарівною історією, казкою, притчею: слухання або читання, дописування кінця казки, програвання в ролях казкової історії, ілюстрування казки, переказ казки на свій розсуд, складання авторської казки тощо.
Діти з цікавістю відгукуються на пропозицію написати власну казку. Учні 4 класу писали казки на різні психологічні проблеми, притаманні їхнім одноліткам. Цій роботі було присвячено кілька занять. Останнє з них – ілюстрування власної казки і оформлення стенду на тему: «Казки, які лікують».
Світлана Василівна Овсієнко, практичний психолог
Як добре, що ми різні
В сімействі тигрів росло маленьке тигренятко Лінго. В нього була єдина мрія: вирости і навчитися літати, як метелик. За це його не поважали інші тигри, адже тигри – це тигри, а не якісь метелики, і вони не літають! Тигренятко через це навіть відмовлялося від своєї мрії, та коли бачило метелика, чи бабку, мрія знову вирувала в його голові.
Тигренятко Лінго знало, що неподалік є магазин перетворень. Але випити чарівного зілля, дозволено було лише дорослим звірам. А ось усі комахи, птахи і інші тварини, які вміють літати, від народження знають секрет того, як навчитися літати, але, за їх законами, вони не повинні нікому про це не розповідати. За порушення клятви їх карали.
Якось у тигренятка зародився план: знайти і викрасти Капустянку та випитати секрет, а якщо метелик не буде розповідати – щипати за крильця.
Лінго, дочекавшись ночі, викрав метелика Капустянку, приніс в темну комірчину та почав розпитувати, але Капустянка не відповідала. Тоді Лінго розсердився, вхопив метелика в лапи, але метелик вирвався з тигрикових лап і полетів. Тигренятко побігло за ним. Лінго біг так легко і швидко, широко викидав лапи вперед і відчував задоволення від того, як він вміє бігати. І коли метелик уже майже був у тигрикових лапах, Лінго подумав, що тигрики нічим не гірші за метеликів, вони навіть швидші. Тут він і зупинився...
Наступного дня тигрик Лінго пішов шукати Капустянку, щоб вибачитися за вчорашнє, але виявилося, що метелик поранив крило і знаходився в лікарні лікаря Айболита. Лінго купив цукерки та квіти і пішов вибачатися перед метеликом у лікарні. Там він дізнався, що у метелика Капустянки теж є мрія: навчитися бігати, так швидко як тигри.
З того часу тигрик і метелик подружилися. Коли тигренятко швидко бігло, то над ним завжди летів метелик. «Як добре, що ми різні», - думали друзі.
Таня Мостепан та Маринка Мрозек
Як Вітя розучився брехати
Жив собі був хлопчик Вітя. Був він дуже ледачий: вчитися не хотів, домашні завдання не виконував, вчителів та батьків постійно обманював. Коли вчитель хотів поставити йому двійку за невиконані уроки, він брехав, що щоденник вдома забув, а батькам казав, що отримав 12 балів, тільки щоденник лежить у школі під партою. І так він забрехався, що одного разу йому наснився дивний сон...
Сниться йому, що він потрапив у царство Правди, а там жодного брехуна немає. Вітя, за звичкою, і там забрехався. Скоро всі мешканці знали всі брехливі історії хлопчика і про школу, і про друзів і про батьків.
Вітя дуже любив подорожувати і вирішив купити собі коня. Відправився він на базар, знайшов коня та й питає:
- Чи добрий у вас кінь?
- Так, так, чудовий, швидкий, здоровий, – каже продавець.
Насправді кінь був лінивий та старий, тільки причепурили його гарно.
Вітя вивів коня у поле та хотів на нього сісти, а кінь як гепнеться на землю з усіх чотирьох. Зібралися люди, щоб коня підняти, та де там! І зрозумів Вітя, що його обдурили...
А тут старенька якась звідкись з’явилася та й каже:
- З брехнею світ пройдеш, та назад не вернешся.
Прокинувся Вітя і подумав: «Як добре, що це був лише сон!»
Олександра Голікова
Зла лисяча хитрість
У лисячій сім’ї жило – було Лисеня. Любило Лисеня мандрувати. Якось, гуляючи лісом, зустріло воно Ведмедя. А у Ведмедя був велосипед. Кататися він зібрався. Як побачило Лисеня велосипед, та й давай просити:
- Ведмедю, дай мені покататися, я ще ніколи не каталось, бо немає в мене велосипеда.
- Не дам,- каже Ведмідь. У мене він новий, я ще й сам не накатався.
- Та дай мені, Ведмедику, а я тобі діжку меду принесу.
Погодився Ведмедик, дав Лисеняті велосипед, бо дуже медок полюбляв.
Каталося Лисеня цілісінький день. Прийшов час велосипед віддавати, а де ж діжку меду взяти?
І вирішило Лисеня Ведмедя перехитрити. Взяло пусту діжку, накидало повно сміття, закрило кришкою та й покотило до Ведмедя. Котить діжку та й радіє: яке ж воно хитре!
Віддало Лисеня велосипед і бочку з «медом» Ведмедю та скоріш тікати.
Біжить Лисеня та своєю хитрістю пишається, під ноги не дивиться та й упало в яму. Яма глибока, самому не вибратися.
Стало Лисеня кликати на допомогу, та не чує Ведмідь Лисеняти, чи не хоче почути, бо довідався, який «мед» у діжці. Сидить Лисеня у ямі, плаче. Довго сиділо, аж поки якесь звірятко, що мимо пробігало, не витягло Лисеня з ями.
З тих пір у Лисеняти хитрість кудись ділася, може в ямі залишилася?
Павло Трандасир
Казка про злість
На Чорній скелі жила – була Злість. Сумно їй було самій жити. Якось почула вона, що в одній країні живуть люди. Та й помандрувала Злість до людей. Добре їй там. До кого в дім Злість поселиться, люди починають сваритися, злитися одне на одного, обзиватися.
Якось Злість попала до одного юнака, що жив у селі. Хлопець був чемний та вихований, нікого ніколи не ображав. Вселилася Злість у хлопця, та й почала його псувати. Важко було юнакові, але він не піддавався Злості. Як не старалася Злість, а хлопця не змогла подолати. Сильна Воля в ньому жила, проганяла Злість геть.
Вимучилася Злість, змарніла, а юнака змінити не може. А ж якось з’явилася Мудрість та й каже Злості:
- Ти б чемності у юнака повчилася, тоді любити тебе всі будуть.
Спробувала Злість змінитися, та й перетворилася на Щирість. А Щирість люди шанують.
Богдан Манукян
Як зайчик танцюристом став
В заячій школі навчався Зайчик, який дуже хотів, щоб усі на нього звертали увагу. І нічого кращого він не придумав, як стукати лапкою по парті. Стук цей всім заважав і його часто просили не робити так, навіть з класу виганяли. Та Зайчик продовжувати робити своє: вчителька урок проводить, а він стукає та заважає. Всім набрид дуже.
Якось на урок принесла вчителька магнітофон та включила музику. Зайчик відразу підхопився та мерщій танцювати. Спочатку над ним всі сміялися, а потім роздивилися: ох і вправно Заєць танцює!
Так Заєць танцюристом став і лапкою по парті стукати перестав.
Нікіта Оснач
Справедливість понад усе!
Колись давно у старому Лондоні жив дуже підступний суддя. У цього чоловіка був син, якого звали Тайсон. А самого суддю звали Джек і кличка в нього була Старий Джек.
Коли хлопці грали в футбол, Старий Джек судив гру. Коли Джек побачив, що команда, в якій грає його син, програє, то він не зарахував гол суперникам.
Дізнався про Джека Справедливий Шон і прийшов наступного дня на гру. Старий Джек попросив організатора матчу, щоб він вигнав Шона. Але йому відмовили в цьому.
Ось розпочався матч і команда сина знову програє і хочеться Старому Джеку не зарахувати гол суперникам, але він бачить як уважно дивиться на нього Справедливий Шон і попереджає, що треба судити чесно. Соромно стало Джеку і він усе зрозумів: справедливість – понад усе!
Коли матч закінчився, захотів Старий Джек подякувати Справедливому Шону, підійшов до нього, бачить, а Шон зникає, як зорі після ночі.
Салеомон Антон
Як Мурко жадібність свою подолав
Жив – був кіт Мурко. Ох і любив же гарно поїсти. Коли його мама поверталася з магазину, він не міг дочекатися, щоб скоріше наїстися. Мурко був такий ненажера, що навіть мамі не лишав ні кусочка. Жадібність – найголовніша і найпоганіша риса його характеру.
Одного разу Мурка та його маму запросили в гості. В лісі про Муркову жадібність всі знали. Мудра вухата Сова, яку вони зустріли по дорозі, йому сказала:
- Якщо ти не подолаєш свою жадібність, чекати тобі лиха! І лихо те таке, що ти взагалі не зможеш нормально їсти.
Задумався Мурко і вирішив бути щедрим. Та коли він прийшов у гості, то не втримався, наївся, нажерся, натоптався так, що ледь додому посунув. І так йому погано було від того обжорства, що аж захворів. Довго лікувався, а поки лікувався, жадібність десь загубив та й забувся як то обжиратися, ділитися навчився.
Максим Рибалкін
Діамант дружби
В одній незвичайній країні, в чарівному місті, де навіть повітря пахло для кожного особливим, улюбленим ароматом, народилася красива дівчинка Кайлан. Батьки дівчинки були дуже заможні, Кайлан жила в розкішному палаці, їла найсмачніші солодощі, екзотичні фрукти, гралася найкращими іграшками, але завжди була сумна…
Одного разу, коли Кайлан гуляла у садку, її побачило Сонечко. Йому стало жаль сумне дівча і Сонечко вирішило поговорити з дівчинкою:
- Чому така сумна, дівчинко?
- В мене зовсім немає друзів, - засмучено відповіла вона.
- Тобі потрібен діамант дружби, тільки з ним ти зможеш мати багато друзів!
- Але де мені його знайти?
- Діамант дружби знаходиться на тій горі за річкою, - відповіло Сонечко.
Дівчинка подякувала доброму Сонечку і негайно побігла до гори.
Незабаром Кайлан побачила гірську річку, де плавала неймовірно красива Лебідка. Дівчинку захопила краса Лебідки і вона помітила, що та теж самотня. Кайлан і красива птаха вирішили йти разом за діамантом, щоб здобути друзів.
На шляху зустрілася річка.Щоб переправитися через річку, Кайлан перейшла через місточок. По дорозі через місточок над нею кружляла самотня Ластівка. Дівчинка запропонувала йти разом за скарбом. Ластівка радо погодилися.
По дорозі до гори треба було проходити через густий ліс, де мандрівники познайомилися з Оленем, який теж мріяв про друзів.
По дорозі з лісу під самою горою Кайлан і друзі побачили як зустрілися Собака з Котеням. Кошеня було дуже сердите на Собаку, а пес пояснив, що зовсім не хотів нікого ображати, просто хотів потоваришувати. Кошеня зраділо і стало лагідним.
Їм довелося проходити через великі пагорби і горби, як у Верблюда. На одному пагорбі засмагала Черепаха, коли вона побачила шукачів скарбу, злякалася і покотилася вниз, але друзі її врятували.
Черепаха знала де знаходиться діамант дружби і разом з іншими пішла до місця призначення. Коли Кайлан з друзями підійшла до вершини гори, то замість скарбу вони побачили колодязь. Друзі, по – черзі, стали заглядали у колодязь і намагались відшукати у ньому діамант дружби, але нічого, крім свого відображення не бачили. І тоді вони зрозуміли, що діамант дружби кожен може відшукати тільки в собі. А ще вони помітили, що поки шукали діамант, давно вже всі подружилися.
Настя Селянінова
Як чоловік мандрівником став
В одному старовинному місті жив чоловік на ім’я Алан. Давно він мріяв мандрівником стати. Кожного дня у мандри збирався.
Вигляне у вікно, бачить – хмара на небі. Думає: «Ні, сьогодня я нікуди не піду, дощ буде». Другого дня надворі дощ іде – знову «мандрівник» нікуди не збирається. Наступоного дня сонце дуже пече... А все тому, що чоловік песимістом був.
Та якось одного дня все ж у подорож відправився. Вдихнув чистого повітря на повні груди, подивився навколо: гарно як! Глянув на небо: хмара яка гарна, дощ мабуть буде. А тут злива як зашумить! Алан радіє: гриби будуть. З тих пір весь час і мандрує по лісах, по полях, по горах.
Нікіта Лещенко
Як Вовчик лінь подолав
Жив – був дуже ледачий Вовчик. Не допомагав мамі по хаті, не робив своїх справ, навіть на вулицю не виходив. Тільки в ліжку спав.
Якось до нього прибігла Лисичка та й каже:
- Вовчику, допоможи мені на зиму їжі запасти.
- Ні, Лисичко, хочу спати!
- Ну дивись же, тобі ж гірше буде!
Прийшла зима. Нічого Вовчику їсти. Побіг він до Лисички:
- Лисонько, допоможи, будь ласка!
- Та в мене і самої їжі немає.
- Давай у Ведмедя мед украдемо, він же спить, - запропонував Вовчик.
Так вони і зробили. Холодно надворі. Мед загус. Розвели вони вогнище та стали його топити.
- Ой! Ой! Ой! – закричав Вовчик.
- Що таке? – питає Лисичка.
- Я сильно лапу обсмалив...
З того часу, як на диво, кудись Вовчикова лінь зникла. Може згоріла?
Артем Сумін